Управління освіти, культури, туризму, сім'ї, молоді та спорту Куликівської селищної ради

95 років від дня народження Надії Нестерівни Бабенко

30 вересня 95 років тому у селі Вересоч народилась Наді́я Не́сторівна Бабе́нко – художниця декоративного мистецтва у галузі художнього ткацтва., заслужена майстриня народної творчості УРСР (1976), лауреатка Державної Премії УРСР імені Тараса Шевченка, членкиня спілки майстрів народного мистецтва. У 2001 році нагороджена Орденом княгині Ольги 3-го ступеня.

Продовжуючи прадавні художньо-мистецькі традиції українського килима, Надія Бабенко стала одним із творців широкої слави художнього килимарства Полтавщини. Учасник десятків виставок в Україні та за кордоном. Її килим прикрашає інтер’єр штаб-квартири ООН в Нью-Йорку.

Народилася Надія Несторівна у сім’ї сільської вчительки Варвари Федорівни Семигановської та директора школи Нестора Акимовича Дурицького. У родині було четверо дітей. У 1931 році батька репресовано. Старший брат загинув під час Другої світової війни.

Протягом 1944–1948 років навчалась у Кролевецькому технікумі художніх промислів (Сумська область), отримала спеціальність техніка-художника-технолога з килимарства. З 1948 р. по 1951 р. стажувалась в Станіславівському міжоблхудожпромсоюзі (тепер м. Івано-Франківськ).

У 1951 році переїхала до смт. Решетилівки (з 2017 – місто), працювала інструктором килимарства в Решетилівській школі майстрів художніх промислів. У1953 році вийшла заміж за Олексія Бабенка.

Працювала художником (1958–1966), головним художником (1966–1973) на Решетилівській фабриці художніх виробів імені К. Цеткін (2004 закрита). Бабенко створювала ескізи та шаблони для масового виробництва килимів, розвивала і вдосконалювала індивідуальну майстерність.

З 1973 р. по 1992 р. — інструктор виробничого навчання Решетилівського професійно-технічного училища (нині – Решетилівський художній професійний ліцей). Після виходу на пенсію (1992) удома виготовляла унікальні килими з вовни.

Мисткиня була постійною учасницею обласних, республіканських, всесоюзних, міжнародних виставок. Найвизначніші персональні виставки: «Золота осінь» з нагоди 70-річчя в Національному експоцентрі «Український дім» (Київ, 1996), виставки творів династії Бабенків в Національному художньому музеї (Київ, 2000) та Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені М. Ярошенка (2000).

Її роботи зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва (м. Київ), Полтавському краєзнавчому музеї імені В. Г. Кричевського, Сумському обласному художньому музеї імені Н. Онацького, Національному музеї Т.Г. Шевченка (м. Канів Черкаської області).

 

Килими, які зберігаються у Музеї українського народно-декоративного мистецтва в м. Києві:

«Білий» (1960)

«Україна» (1967)

«Весна» (1970)

«Осінь» (1971)

«Дивосвіт» (1975)

«Паморозь» (1992).

У Канівському музеї народно-декоративного мистецтва предсталено:

4 декоративні вишиті рушники.

Килими у інших приміщеннях:

«Дерево життя» (1969, блакитний зал ООН)

«Малиновий цвіт» (1971, готель «Либідь» у м.Києві)

«Соняшники» (1979, Мистецтво культури, Росія)

«Яблуневий цвіт» (1990, Художній музей, м. Суми)

«Яблуневе цвітіння» (1992, Краєзнавчий музей, м.Полтава);

інші килими:

«Світанок» (1980)

«Урочистий» (1982)

«Калина» (1984)

«Світанок» (1985)

«Мир землі квітучій» (1985),

«Ранок» (1986)

«Лелечине сонце» (1987)

«Вересень» (1992)

«Рожева птаха» (1992)

«Червоне цвітіння» (1993)

«Калина на снігу» (1995).

У 2021 році Національний банк України випустив монети номіналом 5 та 10 гривень «Решетилівське килимарство» з кольоровим зображенням фрагмента килима «Голубий» авторства Бабенко.

У 2014 році рішенням Решетилівської селищної ради вулицю, де проживала Бабенко, названо на її честь.

Син Олександр Бабенко продовжує килимарську династію. Автор проекту «Традиції рослинного килимарства селища Решетилівка, Решетилівського району Полтавської області» (наказом Міністерства культури України від 12.02.2018 року внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України).