Управління освіти, культури, туризму, сім'ї, молоді та спорту Куликівської селищної ради

2021 рік

07 лютого 2021 року виповнюється 80 років Петру Павловичу Андрієнко, Генеральному консулу України в Ростові-на-Дону, Надзвичайному і Повноважному Посланнику.

Андрієнко Петро Павлович народився 7 лютого 1941 року в с. Бакланова Муравійка Куликівського району Чернігівської області.

В 1964 р. вступив на хіміко-технологічний факультет Київського технологічного інституту легкої промисловості. Було нелегко, але дуже цікаво. Після трирічної служби в Збройних Силах було важко навчатися, особливо на цьому факультеті. Навчання вимагало наполегливості і навіть зубріння окремих тем. Слід відмітити, що рівень викладання і підготовки спеціалістів з питань технології виробництва хімічних волокон був надзвичайно високий. З особливим трепетом Петро Павлович згадує своїх керівників кафедри-професорів.

Під час студентського життя він активно займався боротьбою самбо. Був майстром спорту СРСР, чемпіоном України, входив до складу збірної України.

Після закінчення інституту в 1969 р. Андрієнка П.П. залишили на кафедрі хімічних волокон з подальшим вступом до аспірантури. Але через два місяці роботи на комсомольській конференції інституту його вибрали секретарем Комітету комсомолу. На цій посаді пропрацював більше чотирьох років.

У 1990-91 р.р. Петро Павлович обіймав посаду консультанта відділу науки і освіти, керуючого справами Київського міськкому Компартії України.

Протягом 1991-93 р.р. – головний спеціаліст, генеральний директор Фонду управлінського ризику, соціального захисту і допомоги Київської міської державної адміністрації.

З 1993-98 р.р. – керуючий справами Міністерства закордонних справ України.

У 1998-2002 р.р. – радник Посольства України в Російській Федерації.

У 2002 р. – начальник Управління послів з особливих доручень і головних радників МЗС України.

З 2002 р. працює Генеральним консулом України у Ростові на Дону.

Указом Президента України П.П. Андрієнко присвоєно звання дипломатичного надзвичайного і Повноважного Посланника.

В даний час є проректором Київського Національного інституту культури і мистецтв.

 

95 років від дня народження ігумені Чернігівського Свято-Успенського Єлецького жіночого монастиря Амвросії (Анни Павлівни Ігнатенко, 04.02.1926-27.12.2006)

«Не буде молитви – земля наша не існуватиме»...Ігуменя Амвросія.

04 лютого 2021 року минає 95 років від дня народження ігумені Чернігівського Свято-Успенського Єлецького жіночого монастиря Амвросія (Анни Павлівни ІВАНЕНКО).

Нещодавно бібліотекар Дроздівської сільської бібліотеки Людмила Джума поспілкувалася з жителькою села Катериною Остапенко, яка особисто знала впливову жінку, неординарну особистість, уродженку села Іваненко Ганну Павлівну, яка обрала собі непростий шлях - служінні Богу. До Вашої уваги короткий нарис життя видатної жінки.

Ігуменя Амвросія народилася 4 лютого 1926 року в селі Дроздівка в сім'ї благочестивих християн Павла та Євдокії.

У 1938році закінчила Дроздівську семирічну загальноосвітню школу. Мати Ганни була віруючою, у неї вона навчилася молитися. Коли Ганна пішла в монастир в 1943 році, їй було 16 років.

В 1942 році вперше у Свято-Троїцькому жіночому монастирі зустріла свого духовного наставника – преподобного Лаврентія. Працювала дуже важко, тесала колоди, клала печі, займалася ремонтом і будівництвом. Опанувала інші чоловічі спеціальності. Навчалася у школі ФЗН (фабрично заводське навчання). Під наставництвом преподобного Лаврентія осягала науку духовну, премудрості церковного життя, співала в хорі, навчилася іконопису. У монастирі багато її робіт: ікони розп’яття. Учасник Другої світової війни, черниця Ганна у важкий воєнний час працювала на лісозаготівельних роботах від районного будівельного управління, як бригадир, брала участь у будівництві залізничного вокзалу Чернігова, разом із сестрами святої обителі переправляли поранених бійців із Чернігівського залізничного вокзалу в госпіталь. Черниці своїми силами відновлювали святу обитель. Ганна працювала на важких монастирських послухах. Ніякі будівельні роботи не проводилися без її участі. Потім 18 років працювала в психоневрологічному диспансері. Як тільки відкрився Єлецький монастир, матушка в числі перших сестер прийшла його відновлювати і була призначена на посаду благочинної. У 1993 році прийняла чернечий постриг з нареченням імені Амвросія. За час ігуменства матінки Амвросії Єлецький Успенський монастир  повністю відродився.

За самовіддану працю по відновленню монастиря матінка Амвросія була нагороджена Орденом святої рівноапостольної княгині Ольги.

27 грудня 2016 році після тяжкої хвороби померла. Труна з тілом ігумені Амвросії  покоїться у влаштованому  для нього склепі на схід від вівтаря Успенського собору.

Зі спогадів жительки села, подруги дитинства Остапенко Катерини: «Жила ігуменя Амвросія по вулиці, яка в даний час має назву Довгого, і сім'ї їх було четверо: сестра Таня та брати Микола та Олексій. Дружили протягом 50 років, пам'ятаю як їздили кіньми та ходили пішки до монастиря. Під час відвідин монастиря дарувала подругам ікони,  які і по цей час зберігаються в  її оселі.»